Взгрела мысль одно лишь слово!
Папа, милый мой, родной...
По тебе скучаю снова.
Так хочу побыть с тобой.
Нежно, крепко так прижаться...
Чтобы сердце билось в такт...
Встречей нашей наслаждаться...
Но не будет больше так...
Так не будет...
Боль пронзила.
Сердце вырвалось с груди...
Я тебя не позабыла...
Будет встреча впереди.
А пока лишь на могилу
положила я цветы
И смотрела так уныло...
Схоронив свои мечты...
Все тут вспомнилось и детство,
Жизнь его и весь наш путь
Он оставил нам наследство...
Но его нам не вернуть.
Сердце снова так заныло...
Сложно было промолчать...
Чуть не заорала было,
Но пришлось себя сдержать.
Боже, как же я скучаю.
Ты его к Себе забрал.
Надо так, я понимаю...
Но никто не ожидал..
И при мысли о любимом,
Милом папочке родном
Скорбь была неумолима,
Сердце плакало по нем.
Это больно, это сложно
И не каждому понять
И одно сейчас возможно
Нашу встречу в небе — ждать!
Слёзко Наталия,
Россия Брянская обл. п. Клетня
Жена, мама троих прекрасных дочерей. Дитя Божье!!!
Читая "Оду Бога" Державина, невольно думаю, а я - поэт? Вряд ли! e-mail автора:tavifa01@yandex.ru
Прочитано 4289 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
