Поэзия - в ней что-то павианье,
А может - птичье, но - до неприличия.
Какой-то онанизм - мечтать стихами.
Девичья в том есть мания величия.
Кропаешь сдуру хрень и околесицу
И ловишь блошек рифмы и созвучия.
Как будто бес вселился! Лихо бесится,
Поэта всяк третируя и мучая.
За славы блеск впадаешь в наваждение...
Есенин - глянь, был увлечен расстрелами.
Грань перейдешь - и сразу омерзение,
Ведешь игру с ордою люциферною!
Что человек - смешное насекомое!..
Чудак! - туда-сюда все время мечется.
Он одержим пред смертию истомою.
Заигрывает трогательно с вечностью.
Ну что мне делать, Боже, посоветуй же!
Я в словесах бессовестных запутался.
Ведь так и так я кану прямо в Лету же.
И жизнь прошедшая покажется мне глупостью.
Но нет ответа на слова тревожные.
Глас не звучит. А может, я не слышу.
И за своё, - пишу, пишу безбожно
К Всевышнему свои смешные вирши...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
