***
Колосья больно кололи, травы били по ногам, подол платья
туго обхватывал ноги, сдерживая бег. Но Наталья бежала, задыхаясь
на бегу. Вот уже и Колодези. Бежать то всего ничего – версты
две, но волнение в груди перехватывало дыхание.
Добежала до крайней избы, постучала в темное окошко:
-Насть, Настасья!
Из распахнувшегося окошка высунулось конопатое лицо:
- Чево тебе? Чё заполошная такая?
- Насть, сходи завтра в Горушку, найти Ивана, скажи чтобы
сватов засылал немедля, не дожидаясь осени.
-А?
- Все. Остальное потом. Не забудь только, прошу тебя.
***
Но Настасья то ли забыла, то ли по своему бабьему умыслу
тайному, до Ивана просьбу Натальи не донесла.
***
Через две недели Наталью выдавали замуж за вдового, с
тремя детьми, крепкого хозяина.
- Ты не смотри что он старше тебя, успокаивала мать,
пытаясь угасить тревогу, плескавшуюся в бездонных голубых
глазах старшей дочери. Ты же понимать должна мне еще
троих замуж выдавать надо. Не гневи отца. Ты терпи.
Добротой своей все покрой.
- Мама, так я ж Ивану обещала. Мы с ним на Троицу
сговорились, что сватов зашлет он.
- Так то ж вы сговорились. А надо было родителям
сговариваться. Сватов можно было и раньше заслать,
и о свадьбе договориться. Да и не видно твоего Ивана.
Молод он еще. А Трофим хоть и в годах, но справный
хозяин. Маленький Ванечка материнской ласки то и
не видел – а всего то и годков то ему. Богоугодное
дело это, доча, сирот то присматривать.
Слезы капали. Туго заплетенная коса тянула виски.
От непоправимости происходящего давило грудь.
-Ты плачь. Никто худого не подумает. Все девки на
свадьбах плачут. Плохо, что невенчанными будете.
Отец с Трофимом уговорились, что без попа свадьба будет.
***
Лихо играла гармошка. Пели и плясали долго. Деревенская
свадьба теперь, после революции имела какой-то куцый вид.
Торжественности не было, не было венца,
не было хора, не было того дивного ощущения,
которое испытывала богобоязненная Наталья,
когда вступала под своды Собора.
И хоть Наталье муж разрешал ходить «в церкву, к попу»,
но сам никогда даже не смотрел в сторону куполов.
Иные мужики проезжая по селу на телегах, шапки снимали,
да лоб крестили, глядя на Крест и купола, но не Трофим.
А завидев домашнего шкодливого кота Ваську, с усмешкой
неизменную поговорку свою произносил:
«Кот что наш поп – нигде не пропадет».
Время быстротечно. Не успела Наталья оглянуться, старших
уже поженили - замуж повыдавали, только вот Иванушка
еще подростком, помощником по хозяйству.
Трофим был крепким мужиком, коренастым, сильным.
Любил хорошо работать, но любил и крепко выпить.
Не буянил, жену не обижал.
Однажды на покосе, в самую жару ему плохо стало,
телега груженная перевернулась, ставил на колеса,
перенапрягся. Еле домой дошел. Удар случился.
Лег – и слова не промолвить. Рот скривило, руки,
как плети опустились.
Так и лежал пластом в спальне под образами.
А тут же – на полу Наталья Господу молилась горячо.
О спасении просила Господа, о здоровье мужу-хозяину,
о защите дома просила. Смиренно лежал Трофим, слушал.
Молитвы сердца касались. Слезы катились изредка на
подушку. Жену словно вновь узнавал. Не думал что в
ней столько доброты и любви накоплено. Господь
смилостивился над Трофимом. Руки слушаться стали.
Речь вернулась. Тихая, умиротворенная. Если раньше
Наталья, да и только звучало, то теперь Таточка появилось.
- Ты бы с Господом примирился, Трофимушка, ласково
убеждала Наталья. Господь милостив. Грехи то все
прощает. Ты только покайся, Трофимушка.
- Успею еще. Помирать не собираюсь пока.
Еще несколько дней пролежал, да ночью как-то совсем
худо стало, разбудил Наталью.
- Ну, зови что ли своего попа.
Наталья кинулась к Ванечке, пока запрягли лошадь,
пока до села, да обратно. Трофим лежал, грустно
глядя в потолок. Наталья выскакивала на крыльцо,
суетилась.
- Вот. Едут.
По сенцам застучали сапоги, зашелестела одежда.
-Мир вам, - произнес священник, крестясь на образа.
А Трофиму и слова не произнести. Второй удар накрепко
сковал рот. Как не бился над ним священник, как не
пытался услышать хоть одно слово от него, - не смог.
Так и ушел Трофим.
- Батюшка, да что ж это теперь то? Он же сам просил
привести тебя. Осознанно ведь.
- Лукавый не отпустил его. Видно крепко держал его.
Но ты молись Наталья, если искренно сердце его было,
Господь примет его. Господь милостив.
Светлана Поталова,
Россия
Буду очень признательна за конструктивную критику. На оскорбления не отвечаю. Не переживайте, обидеть меня очень трудно. В пустую словесную перепалку не вступаю.
Злословие, сарказм, колкости в адрес друг друга буду удалять.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
На трамвайной остановке - виктор Писалась эта миниатюрка легко. Нахлынуло вдруг и написал. Название, правда, "дежурное" пока. Духовного (с христианской точки зрения) в этом рассказике трудно найти. Просто кусочек мира, в котором мы все живем. Пользуясь случаем, хочу пожелать всем читателям благословений Божих и Его мира и любви!
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.